Редакцією сайту PRACTICARMS мені було запропоновано написати статтю про матч “Українські рушниці” в форматі вільного твору про те як виникла ідея цього матчу та як все починалось. Що ж спробую. І для того щоб вам було цікавіше розповім все з самого початку, і навіть відкрию декілька таємниць.
Як я познайомився з МКПС
Якось в 2008 році двоє моїх друзів Владислав та Юрій переконали мене, що я просто зобов’язаний спробувати постріляти з 12 калібру. Саме тоді я в перше в житті взяв у руки напівавтоматичну рушницю “Алтай” і зрозумів що це доволі важка і гучна штука, зовсім не схожа ані на пістолет Макарова, ані на автомат Калашникова. І якщо говорити відверто то враження у мене від таких стрільб були не дуже. Проте хлопці, особливо Юрій, так яскраво описували мені практичну стрільбу з рушниці, про яку я чув також в перший раз, що я погодився їздити з ними стріляти на “Снайпер” і це в подальшому змінило моє життя.
Вже з весни 2009 року в мене розпочались регулярні тренування по практичній стрільбі. Перші декілька місяців я взагалі нічого не розумів, а набір тогочасних емоцій був настільки сумбурним, що мені дуже важко його описати. Це виглядало приблизно так: ми приїжджали на стрільбище, іноді з нами були інші хлопці, наприклад Сергій який дуже швидко розмовляв, або Георгій з рушницею схожою на автомат. Діставали рушниці, набивали пояси набоями, розставляли різного роду мішені та імпровізовані укриття з полетів і старих коліс.
Після цього, по тодішній науці, яку нам викладав Владислав, ми мали “прогріти стволи”, це було так: я міцно брав рушницю в руки, з часом “Алтай” перетворився на “Рем”, зажмурювався і намагався якнайшвидше тиснути на гачок. Ефект, як мені здавалось тоді, був неймовірний, звичайно після моїх пострілів мішені падали достатньо рідко, але яке то має значення якщо в тебе є справжній Remington 11-87 Police !? Зажмурюйся і натискай — саме так все і розпочалось.
Перші змагання
Практично відразу Владислав та Юрій пропонували мені їздити з ними на змагання (Одеса, Кременчук, Дніпропетровськ), але на той час це було щось на кшталт злітати на Місяць. Тим більше, як нормальний хлопець, я планував посісти на першому ж матчі не менше як 3 місце і то тільки в самому крайньому випадку.
Саме тому я взяв участь в першому матчі з практичної стрільби майже через рік. Достеменно я вже не пам’ятаю що це був за матч, але я знайшов декілька фото з одних змагань того часу, а головне я знайшов таблиці результатів WinMSS і тому буду стверджувати, що це і був той самий перший матч. Тим більше ніхто цього спростувати не зможе, адже всі його учасники або давно закинули практичну стрільбу, або вже настільки багато стріляють, що навряд чи щось пам’ятають.
Чесно кажучи в мене в голові збереглись лише уривки якихось образів: сніг, багнюка, Влад, Юра, Руслан, суддя Юрій Ушатий, порізана в пакеті ковбаса, кон’як (я попереджав що буду говорити тільки правду), постійний ржач (не сміх, а саме ржач), атмосфера якогось неймовірного піднесення. Це все що я пам’ятаю. Далі дивимось картинки і знаходимо знайомі обличчя на фото та відомі прізвища в таблицях результатів.
Наступні змагання і одне важливе знайомство
Насправді, зараз досвід участі в матчах, завдяки зусиллям багатьох фанатів практичної стрільби, набігає настільки швидко що за рік-два можна стати цілком обізнаним стрільцем. Проте на той час змагання були доволі рідкісним явищем і до них готувались як до чогось особливого. Я можу помилятись, але мені здається що в в 2010 році я брав участь всього в 2 або 3 матчах. Так, за цілий рік я відвідав менше матчів ніж сьогочасні стрільці за кілька місяців 2016 року.
Одним з таких матчів став Чемпіонат України 2010 року. І там в мене відбулось важливе знайомство — я зустрів Benelli M2, яку мені дав постріляти мій знайомий. І після цього я вирішив, що ніколи більше не буду стріляти з іншої рушниці. Так все і склалось. Не знаю чому на фото я стою в такій позі але в моїх руках саме та рушниця.
Місто Дніпро
Так склалось по роботі що з травня 2010 року і аж до кінця 2013 року я переважно жив у Дніпрі. Переважно, тому що частину життя я провів у відрядженнях у Миколаєві, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Донецьку, Кременчуці, Києві, Полтаві, Харкові та інших містах України. Але все ж таки більша частина моїх клітчатих сумок стояла в різних квартирах/готелях Дніпра.
Цей час збігся з моїм вступом до СК Практика де я познайомився з Ігорем Загурним, який також по роботі опинився в цьому ж місті і в цей же час. І починаючи з 2012 року я почав тренуватись разом з Ігорем, що повністю змінило моє ставлення до практичної стрільби та уявлення про стрілецькі тренування. Основною відмінністю наших тренувань було те, що Ігор вже тоді почав вводити в тренування прийоми з інших видів спорту, наші тренування потроху переросли від умовно-кажучи фан-шутінгу до, як мені здається, справжнього спорту, як би пафосно це не звучало.
Разом з тим, інтенсивність тодішніх тренувань виснажила мене настільки, що мені в якийсь час просто захотілось кинути всю цю стрільбу, особливо після того, як жодних особливих результатів на змаганнях я не бачив. І лише фанатична вмотивованість Ігора та його запевнення “що я колись покажу цим мухоморам” не дозволила мені кинути практичну стрільбу, оскільки мені було банально соромно перед людиною старшою на 20 років визнати, що я втомився.
Так я пережив друге знайомство з практичною стрільбою. І з того часу вона не полишає мою голову, іноді викликаючи безмежну радість, а інколи найтемнішу депресію. Проте з часом моє відношення до стрільби стало більш спокійним і зараз я намагаюсь любити тільки практичну стрільбу в собі, а не себе в ній.
Для повноти цієї маленької історії згадаю свої курси суддів МКПС 2011 року, грандіозний матч європейського масштабу Benelli CUP 2012, конфліктну ситуація в УР МКПС в наслідок якої розвиток практичної стрільби значно загальмувався, Чемпіонат світу 2012 року на який я не потрапив, але завдяки Ігорю отримав багато корисного досвіду, мої перші призові місця на змаганнях в Запоріжжі, Харкові, Дніпрі, Кривому Розі, Києві та багатьох багатьох гарних людей з якими я познайомився у ті часи.
Проте ми відволіклись, а тим часом ми стоїмо на порозі перших “Українських рушниць”.
Окрім участі в матчах, в 2012 році я сам вперше спробував побудувати одну довгу вправу для матчу, що проводив ССК Дніпро. Будував вправу я звичайно з Ігорем, оскільки тоді не мав в цьому питанні жодного досвіду, проте ідея виявилась не поганою і багатьом стрільцям вправа сподобалась. Не буду вихваляти сам себе, а наведу лише один відгук про цю вправу і навіть додам її відео.
Гарри_Б “Длинное упражнение просто взорвало мозг! Мы с Сашей Шимченко считаем себя опытными стрелками, на мире выступали, по европам ездили и ДО СИХ пор спорим об оптимальности геймплана для этого упра…. БРАВО….”
Для чого я згадав цей невеликий випадок, ну по-перше щоб трохи похизуватись, а по-друге, щоб пояснити чому наприкінці 2012 року мені спало на думку стати організатором якого-небудь змагання МКПС. З цією ідею я і звернувся до Ігоря Загурного який відразу погодився організувати наш спільний матч від імені ССК Практика (Дніпро).
Назва “Українські рушниці”
Окрема, хоча і невеличка, проте все ж таки окрема історія це назва нашого матчу. На той час практично всі змагання з практичної стрільби з рушниці носили англомовні назви, що обов’язково містили словосполучення SHOTGUN OPEN. Ні мені, ні Ігорю не хотілось створювати черговий шотоган опен …, і тому вирішили взяти щось більш рідне, щось українське. Так на думку спало просте словосполучення “рушниці України” яке згодом перетворилось на “Українські рушниці”.
Перші Українські рушниці відбулись 16 березня 2013 року в Дніпрі. Як зараз пам’ятаю всі нюанси підготовки до його проведення. Найяскравіші враження в мене викликала по-перше реєстрація яка тривала хвилин 30-40 (за цей час всі місця були зайняті), а після цього розпочались дзвінки незадоволених стрільців з вимогами включити їх у матч. І другий момент, це коли приблизно за півгодини до завершення матчу до мене підійшов Ігор і сказав, що його терміново викликають по роботі і я маю сам все завершити, перевірити результати, заповнити дипломи та провести церемонію нагородження і т.п., можете уявити моє “легке” здивування, але якось воно все відбулось, а головне було покладено початок Українським рушницям.
Наступного 2014 року ми намагались провести турнір в 3 етапи, але через різні об’єктивні причини не вдалось повністю реалізувати задумане. В тому ж 2014, за сприянням Владислава Збаранського, художник Ігор Бежук намалював нам логотип Українських рушниць. В 2015 Українські рушниці відбувались в Дніпрі, а починаючи з 2016 ми вирішили потроху доводити наш матч до рівня “гарної МКПСної трійки”.
Українські рушниці 2016 — це матч в якому, передусім, ми намагались врахувати весь наш досвід та уникнути різного роду помилок, що допускаються організаторами змагань. Не буду вдаватись в подробиці, але повірте, що похвилинний таймінг, відсутність заторів та стабільна робота обладнання це результат прискіпливої підготовки. В свою чергу якість вправ та загальна атмосфера це вже наявний досвід в організації подібних заходів. В будь-якому випадку головне, що ми на практиці спробували провести матч який відповідає всім формальним вимогам матчу третього рівня МКПС і в принципі нам це вдалось. Ну а деякі недоліки та прорахунки підуть у скриньку нашого організаторського досвіду.
В цілому ж матч вдався і цьому, не в останню чергу, сприяв генеральний спонсор змагання — Компанія САФАРІ УКРАЇНА, яка надавала всебічну допомогу організаторам та сформувала призовий фонд для презерів і переможців. В матчі взяло участь понад 70 учасників зі всієї України, а Федерація практичної стрільби присвоїла Українським рушницям рівень 2-го етапу Кубку України.
Власне кажучи це вся коротенька історія Українських рушниць. Сподіваємось, що в майбутньому Українські рушниці стануть міжнародним матчем та будуть об’єднувати шанувальників практичної стрільби зі всього світу.
Залишилось лише сказати “Далі буде” і “Слава Україні !”.
